КАЛИНІВСЬКА МІСЬКА РАДА
офіційний веб-сайт
КАЛИНІВСЬКА МІСЬКА РАДА
офіційний веб-сайт
22400, Вінницька обл., Калинівський р-н, м. Калинівка, вул. В. Нестерчука, 47, 2-16-37
Калинівська міська рада
23 серпня 2017 року, середа, 13:06
Пошук по сайту
Офіційні сайти
Статистика
зараз на сайті:3
візитів сьогодні:86
візитів всього:512697
Хартія українських міст

 

Хартія українських міст

 

Преамбула

 

Хартія українських міст розроблена Асоціацією міст України на основі і з врахуванням Європейської Хартії міст, яка увібрала в себе значний досвід з питань міського розвитку. Поштовхом до її створення стала потреба привернути увагу всіх органів державної влади та громадськості до проблем, що існують в містах, і зосередити зусилля усіх зацікавлених сторін на основних напрямках, які визначатимуть майбутнє наших міст і стосуються питань:

- підтримання життєздатності міст і створення в них можливостей для соціального і культурного розвитку;

- відновлення наявного житлового фонду;

- покращання навколишнього середовища в містах;

- розвитку міст і залучення до нього громадськості.

Основною метою Хартії є обєднання зусиль органів міського самоврядування, їх асоціацій, громадських та інших організацій для утвердження і розвитку місцевого самоврядування і забезпечення органам місцевої влади умов для управління містами.

Основу Хартії складають принципи, обовязки та права, якими міста повинні керуватись, які можна легко застосовувати і які повинні належати усім містам та їх мешканцям.

Хартія також базується на:

1. Конкретних обовязках місцевих органів влади в галузі розвитку міст.

2. Якісних аспектах розвитку міст і якості життя в містах.

3. Ідеї співробітництва і солідарності:

- між місцевими органами влади з метою забезпечення кращих умов життя в містах;

- між національними та місцевими органами влади з питань передачі повноважень;

- між місцевими органами влади та їх громадами з метою вивчення потреб міст і залучення їх мешканців до процесу прийняття рішень;

- між містами України та інших країн.

4. Ідеї надання мешканцям міст гарантованих постійних прав: на захист від насильства, від забруднення довкілля, від несприятливого середовища, на здійснення демократичного контролю за діяльністю своєї місцевої громади; на житло, охорону здоровя, культурне дозвілля і свободу пересування тощо.

Хартія відстоює рівність в правах для всіх мешканців міст незалежно від статі, віку, раси, релігії, соціального, економічного, політичного стану, фізичних та психічних вад.

Таким чином, захист цих прав шляхом напрацювання відповідної стратегії є одним з обовязків місцевих та регіональних органів влади.

 

Розділ 1

Роль міста в українському суспільстві.

Міська політика та міські проблеми.

 

Міста в Україні, як загалом і в історії цивілізації, були, є і залишатимуться центрами зосередження економічного, політичного та культурного життя, ідеальним місцем для активної суспільної та соціальної діяльності людей.

З часом міста перетворилися на адміністративно- територіальні одиниці з відносною автономією, які обєднують спільноти людей з певними інтересами та побудованою на схожих засадах системою управління, організацією комунального господарства, будівництва та інших складових міського господарства.

Сьогодні важко навести приклади міст, які добре функціонують і забезпечують для своїх мешканців сприятливі умови життя, яким вдалося досягти рівноваги між економічним розвитком і збереженням навколишнього середовища. І навпаки, абсолютна більшість з них зіштовхується з цілою низкою проблем: нестатками мешканців міста, руйнування міських історичних центрів, надмірним скупченням транспорту, атмосферним та грунтовим забрудненням, нестачею якісного житла за доступними цінами, проблемами охорони здоровя, високим рівнем безробіття, особливо серед молоді, високим рівнем злочинності та правопорушень.

Розвиток міст вимагає значних площ для житлового та промислового будівництва, будівництва аеропортів, зон відпочинку, що порушує чимало конфліктів з оточуючими їх селами, районами, областями, які, захищаючи свої інтереси, одночасно користуються можливостями, які надає місто з його службами (культурними, медичними, торговими) та робочими місцями.

Відокремлення управління містом і околицями призводить до:

- кількісних і якісних диспропорцій у наданні послуг у місті і за його межами;

- надмірного розвитку промислової зони в приміських районах і звуження можливостей для розвитку свого власного потенціалу;

- споживання містом ресурсів навколишнього середовища області (води, енергії тощо) і повернення туди відходів забруднень.

Отже, є потреба в збалансованому розвитку міста та оточуючих його населених пунктів шляхом проведення регіонального планування, активного співробітництва між міськими та місцевими органами влади в області та спільного прийняття рішень.

На життя сучасного міста впливає досить широке коло факторів — в першу чергу, економіка, новітні технології, соціокультурні фактори, еволюція законодавчого процесу. Будь-яка дія, що започатковується в містах, вимагає попереднього всебічного аналізу, вивчення, знань та відповідальності, тому що міська політика впливає на міське суспільство в цілому та на окремих мешканців зокрема у багатьох аспектах їх приватного життя.

Міська політика повинна базуватися на поєднанні рішучої місцевої політичної волі та міського планування і переслідувати єдину мету — приведення міста до такого стану, який є найбільш сприятливим для проживання значної кількості людей.

Основою міського розвитку повинна бути пряма участь мешканців міст у здійсненні управління місцевими справами, а саме місто повинне мати автономію та фінансову незалежність.

Управління містом — це важливий публічний акт і тому воно повинне бути результатом постійного, регулярно відновлюваного співробітництва між виборними представниками і мешканцями міста.

Незадовільні умови життя в місті у даний час повинні стати стимулом перегляду концепції сучасних міст. Цей перегляд повинен спиратися на координацію дій всіх зацікавлених сторін: мешканців міста, управлінців, спеціалістів, політиків, посадових осіб, усіх, хто живе і працює в місті.

Ідеальне місто, місто майбутнього — це місто, в якому вдається досягнути рівноваги між різними секторами та видами діяльності (вуличний рух, умови життя, роботи і проведення дозвілля); в якому забезпечуються громадянські права і найкращі умови життя; яке відображає спосіб життя та думок своїх мешканців і реагує на них; в якому повністю враховуються інтереси всіх тих, хто ним користується, працює чи торгує в ньому, відвідує його, шукає в ньому розваг, культуру, інформацію, знання.

Місто повинне забезпечити рівновагу між сучасним містобудуванням і збереженням його історичної спадщини. Місто — це своєрідний музей історії, в якому люди залишають сліди свого життя, роботи і особистості у вигляді мікрорайонів, будинків, дерев, церков, бібліотек. Все це разом утворює колективну спадщину минулого, яка дозволяє людям відчувати спадкоємність в їх сучасному житті і причетність до творення майбутнього.

Міста повинні функціонувати і управлятися на основі принципу про те, що міські проблеми не можуть зводитись лише до фінансових механізмів і проблем, чи до традиційних засобів функціонального містобудівництва. Органи місцевого самоврядування повинні прагнути використовувати елементи і методи з досвіду національних урядів і приватного сектору.

Оскільки міста дійсно відіграють важливу роль в регіональному, національному, європейському і світовому розвитку, вони повинні брати участь в системі співробітництва та обміну на регіональному, національному та міжнародному рівнях шляхом встановлення побратимських звязків, заключення договорів, вступу в національні та міжнародні асоціації, неурядові організації.

Усім мешканцям міст, незалежно від статі, віку, раси, релігії, соціального, економічного становища, політичних і релігійних переконань, фізичних або психічних вад, повинні бути надані рівні права.

серед інших, право на:

- забезпечення зручним, добре розташованим та освітленим житлом з усіма сучасними зручностями, за доступною вартістю;

- охорону здоров’я; забезпечення міста зеленими насадженнями (парками, скверами), просторими та тихими вулицями;

- надання широких можливостей для проведення культурного дозвілля, соціального розвитку, безпечного руху для всіх користувачів вулиці (міський транспорт, приватні автомобілі, пішоходи та велосипедисти);

- якісне комунальне обслуговування; адресна допомога бідним;

- правову безпеку; працю; благоустрій; можливість отримати професію та освіту.

 

Розділ 2

Основні напрямки та принципи міського розвитку

 

Напрямки та принципи, що визначатимуться нижче є універсальними і легко можуть знайти застосування в усіх містах України, в яких проблеми дуже схожі за характером і масштабами.

 

 

1. Економічний розвиток у містах

 

Міста відіграють важливу роль в національній економіці; у них знаходиться економічна база виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів народного споживання. Економічний розвиток міста необхідний для підвищення рівня життя його мешканців.

 

Принципи

 

1. Економічний і соціальний розвиток взаємопов’язані.

Існує чіткий взаємозвязок між тим, як міські споживачі здійснюють свою економічну діяльність, і тим, як вони використовують результати своєї праці на власні неекономічні потреби (дозвілля, культура, релігія тощо).

Тому турботою місцевої влади є не тільки рівень, але й якість життя.

Розвиток особистості кожної людини є важливим елементом в планах соціо-економічного розвитку і міського управління. При цьому враховуються зміни потреб людини протягом її життя.

Безперервний розвиток, тобто встановлення рівноваги між економічним розвитком, охороною оточуючого середовища і соціальним розвитком повинен бути головною метою економічного росту міст.

 

2. Місто в економічному і соціальному плані є частиною свого регіону чи оточуючої його території.

При розробці своїх планів, політики, стратегії, пропозицій і програм для міста місцева влада повинна враховувати взаємовідносини свого міста з усім регіоном.

Це необхідно для того, щоб брати до уваги плани інших міст та оцінювати можливості співпраці, наприклад, спільного використання ресурсів (води, корисних копалин тощо); у випадках, коли мешканці одного міста працюють в іншому, чи користуються його обслуговуванням; у випадках, коли одне місто потребує природних та людських ресурсів іншого міста.

Це вимагає встановлення робочих зв’язків з іншою місцевою владою і з адміністрацією на більш високому рівні, в обов’язки якої входить планування великої території.

 

3. Економічний ріст і розвиток залежать від інфраструктури, достатньої для організації, підтримки і розвитку такого росту.

Будь-який розвиток потребує відповідної інфраструктури: транспорту, телекомунікацій, комунального обслуговування, соціальних і побутових служб тощо. Це традиційно основна функція міської влади, яка створює більшу частину інфраструктури, без якої місто не може існувати.

Таким чином, обов’язком місцевої влади є створення інфраструктури міста та врахування її в планах економічного розвитку.

 

4. Співпраця між приватним і державними секторами є важливим елементом економічного розвитку міста.

В Україні ринкові відносини знаходяться в стадії становлення і створення ринкової економіки відбувається за умов боротьби різних концепцій і тенденцій, у тому числі й тих, що стосуються посилення державного контролю за економікою або його суттєвим послабленням. Але майже не викликає сумніву те, що ринкова економіка в процесі свого розвитку потребує постійного перегляду.

По відношенню до місцевої влади це означає, наприклад, прагнення привернути приватний сектор для досягнення суспільної мети і вводити елементи конкуренції в роботу державних служб.

Створення міської інфраструктури традиційно вважалось обов’язком державного сектору. Проте поскільки міська інфраструктура має велике значення для інших секторів, і поскільки місцева влада не завжди спроможна фінансувати вдосконалення своєї інфраструктури, то слід розглянути перерозподіл обов’язків у створенні такої інфраструктури.

 

 

2. Житловий фонд

 

Витрати на житло складають вагому частку в бюджеті людини потягом усього її життя. Житловий фонд складає більшу частину міської забудови. Поряд із роботою, відпочинком і транспортом, це одна з головних функцій міського життя.

 

Принципи

 

1. Мешканець міста має право на особисте життя у своєму помешканні.

Нормативні акти місцевої влади повинні забезпечувати захист особистого життя та свободу від вторгнення представників державних та приватних організацій, а також розробку програм, що спрямовуються на встановлення та додержання санітарних та інших норм і правил, відповідних державних стандартів щодо шуму, інсоляції, стінових перегородок тощо.

 

2. Місцева влада повинна забезпечувати вибір та можливість зміни житла.

Міста і міська влада повинні надавати широкий вибір житла, щоб задовольнити всі потреби мешканців міста.

Пропозиція житла повинна відповідати потребам та матеріальним можливостям мешканців міста.

Необхідно усувати перепони, які виникають при обміні житла, тобто зменшувати податки при обміні нерухомості.

 

3. Право найбільш нужденних категорій людей та їх сімей не можна забезпечувати лише за допомогою ринкових відносин.

В сучасних умовах можливість отримання житла для багатьох сімей значно скоротилася. Тому реалізація права на житло набуває ненадійний характер для певних категорій людей, наприклад, похилого віку, інвалідів, безробітних, неповних сімей.

Тому за житлову політику повинна відповідати місцева влада, у якої повинні бути можливості прямих дій для досягнення соціальної мети цієї політики та здійснення заходів по заохоченню приватного сектора у цьому напрямку.

 

4. Програми житлового будівництва повинні забезпечуватися відповідними фінансовими і бюджетними механізмами.

Місцева влада повинна піклуватися про те, щоб програми нового житлового будівництва та реконструкції старих будинків були забезпечені відповідними фінансовими і бюджетними механізмами.

 

 

3. Транспорт і свобода пересування

 

Протягом своєї історії людина прагнула розширити коло своєї діяльності і, як наслідок, це служило стимулом для розвитку транспортної техніки.

З часом автомобілі, особливо приватні легкові автомобілі та вантажні машини, з позитивного фактору перетворилися на болючу проблему. З одного боку, це засіб пересування, який створює можливості для вільного вибору середовища проживання і трудової діяльності. З іншого боку, автомобілі загрожують місту шумом, незручностями, психологічною та фізичною небезпекою, втратою затишних місць і загального простору, забрудненням атмосфери.

Крім цього, часто виявляється неможливою організація ефективного та економічного міського транспорту в розширених внаслідок цього приміських районах.

Заслуговуючим на увагу фактом є й те, що різкий ріст кількості приватних автомобілів в Україні не супроводжується адекватним будівництвом нових доріг.

В цілому автомобіль приносить шкоду культурі; він сприяє погіршенню умов життя, спілкування, інших видів діяльності в місті.

 

Принципи

 

1.Необхідно скоротити кількість поїздок, особливо в приватних автомобілях.

Внаслідок нераціонального освоєння землі міста стали перенаселеними, з’являються приміські райони, в яких практично неможливо створити ефективний громадський транспорт. Таким чином, головне завоювання ХІХ-го та початку ХХ століття - транспорт, унеможливлює поїздки мешканців міст з допомогою громадського транспорту з одного району, де вони проживають в інші, де працюють і далі в пошуках товарів та послуг.

Головним напрямком вирішення цих проблем повинна бути нова стратегія планування та землекористування, яка направлена на гармонійне поєднання житла, роботи та інших функцій.

 

2. Рух потрібно організовувати таким чином, щоб він сприяв збереженню умов життя в місті та співіснуванню різних форм транспорту.

Це означає перевагу міського та колективного транспорту, велосипедів та пішоходів над індивідуальним транспортом, як легковим, так і вантажним. Це означає обмеження доступу для важких машин, як вантажних, так і не вантажних. Це означає введення нових заходів контролю над використанням вулиць, наприклад, використання їх тільки пішоходами; використання по годинам, дням. Це означає створення доріжок для велосипедистів; розпланування пішохідних зон; приміських автостоянок, створення дешевого, безпечного та надійного міського транспорту для поїздок в центральні райони міста.

 

3. Вулиці необхідно пристосувати до потреб мешканців міста.

Це означає створення більш широких тротуарів, пішохідних ділянок, контролю над рухом транспорту за допомогою відповідного планування та розташування вулиць, використання вулиць з одностороннім рухом.

Це означає захист і покращання тротуарів шляхом реконструкції та кращого обладнання вулиць, оздоблення якісною комерційною рекламою, контролем над фасадами будинків, забезпечення рослинністю, зеленими насадженнями, водою, фонтанами, скульптурою.

Це означає розширення привабливої та якісної приватної, комерційної та суспільної діяльності на тротуарах, терасах та на майданчиках перед кав’ярнями.

Це означає усунення по можливості сторонніх шумів.

 

4. Необхідний перегляд поведінки мешканців міста щодо користування вулицями та міським транспортом.

Помітних змін не можна провести без перегляду норм поведінки окремих мешканців міст. Хоча і зростає занепокоєння щодо проблем, які вніс в місто приватний транспорт, але не всі мешканці мають бажання змінити свою закоренілу звичку.

Тому на місцевій владі лежить чітко визначений обов’язок підтримувати та розширювати інформаційні заходи з метою зміни норм поведінки та прищеплення мешканцям міста розуміння того, що вулиця належить їм, є їх загальною власністю, але як наслідок цього, вулиця вимагає гармонійного використання та поваги.

 

 

4. ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ПРИРОДА В МІСТАХ

 

Атмосфера та земля забруднені шкідливими речовинами та викидами промислових підприємств і електростанцій, транспорту та приватних будинків. Зелені насадження зникли з деяких районів міста та житлових мікрорайонів.

Тому необхідно терміново створити зони збереження природи та розширювати використання рослинності у містах. Це робить місто привабливим та впливає на загальний ландшафт, без якого місто позбавлене своєї індивідуальності.

Міста повинні мати “легені”. Рослинність та тварини дають можливість дітям, що народились в міському середовищі, спілкуватися з природою.

Місцева влада зобов’язана раціонально використовувати природні ресурси, домагатися збереження оточуючого середовища, захищати природу шляхом стимулювання екологічно чистого промислового виробництва, транспорту та споживання.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Міська влада зобов’язана раціонально використовувати природні та енергетичні ресурси.

Місцеві та регіональні органи влади повинні взяти на себе відповідальність за використання обмежених ресурсів (енергії, води, повітря, землі, сировини, продовольства), а також за вирішення на своїй території проблем ліквідації отруйних відходів.

По можливості місцева влада повинна шукати ресурси на своїй території, розглядаючи місто як замкнену екосистему. Можна використовувати технічні новинки та нові методи, наприклад, виділення ділянок під сади, невеликі теплоелектроцентралі, використання сонячної енергії та енергії вітру.

 

2. Місцева влада повинна вести політику боротьби з забрудненням

Необхідно переходити від короткострокових заходів по боротьбі з забрудненням, наприклад, скидання твердих та рідких відходів в ріки та озера, спалювання чи переробку відходів потрібно замінити зменшенням їх створення біля джерела, до застосування безвідходних технологій, введенням автоматизованих систем управління транспортом, використанням екологічно чистих видів палива тощо.

Нові створювані галузі промисловості повинні за вимогою місцевої влади вибирати певні матеріали та відмовлятися від інших, повторно використовувати тару та створювати альтернативні джерела енергії. Місцеву будівельну промисловість потрібно заохочувати шляхом введення будівельних правил та норм, використання матеріалів, які є нешкідливими для здоров’я та створюють сприятливий мікроклімат в приміщенні.

Місцеві підприємства повинні отримувати інформацію про безвідходну технологію; створювати інформаційну та консультативну мережу; сміливо використовувати нові методи.

Потрібно інформувати споживачів про необхідність зменшення відходів, повторного використання відповідних матеріалів та відмови від використання певних пакувальних матеріалів та миючих засобів.

 

3. Місцеві органи влади зобов’язані охороняти природу та зелені насадження.

Дикоростучі рослини, садівництво, вибір відповідних видів рослин, повторне використання певних ділянок, наприклад, кладовищ, берегів рік, залізничних насипів можуть розширити кількість флори та фауни в містах.

Необхідно створювати ділянки для охорони природи шляхом аналізу місцевих умов (створення карт). Потрібно заохочувати використання рослинності на тротуарах та площах, яка повинна підкреслювати місцеві, історичні та природні особливості міста.

 

4. Охорона природи є фактором розширення участі мешканців міста в його житті та гордістю міста.

Рослинність можна використовувати для стимулювання гордості жителів за своє місто та ототожнення себе з ним. Цього можна досягти шляхом виділення ділянок для створення садів, спеціально обладнаних ігрових майданчиків, зелених стежок, природних шкільних садів та польових учбових центрів, стимулювати озеленення приватних будинків.

 

 

5. Охорона здоровя, спорт і дозвілля

 

1) У міста є унікальна можливість сприяти збереженню і укріпленню здоров’я його мешканців. Головні фактори здоров’я - це фізичне і соціальне середовище, в якому живуть люди, а також їх спосіб життя.

Метою муніципальної влади повинні бути формування і здійснення політики охорони здоров’я в усіх аспектах життя міста.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Місто повинне сприяти збереженню здоров’я всіх мешканців.

Це досягається шляхом контролю за відходами, забрудненням атмосферного повітря, води, грунту; зниження рівня шуму і контролю за ним; повної ліквідації небезпечних відходів; прийняття захисних заходів у випадку стихійного лиха; постійного обстеження найбільш небезпечних районів міста; надання спеціальних заходів по обслуговуванню інвалідів.

 

2. Надійне і постійне забезпечення товарами народного споживання є головним фактором у збереженні здоров’я мешканців міста.

Це здійснюється постачанням здорової і безпечної питної води, контролем над постачанням і розподілом споживчих товарів недовготривалого користування, контролем над якістю продовольства і запровадження жорстких правил, що регулюють виробництво продовольчих товарів і чистоту місць споживання їжі, проведенням політики першочерговості постачання і розподілу основних комунальних і побутових послуг.

 

3. Місцева влада повинна заохочувати ініціативи своїх мешканців щодо охорони здоров’я.

Необхідна підтримка громадських організацій і груп, що піклуються про охорону здоров’я; залучення мешканців міста до участі в роботі консультативних органів і органів, які можуть приймати рішення щодо охорони здоров’я (районні відділи охорони здоров’я, комітети по управлінню лікарнями і поліклініками тощо); підготовка спеціалістів і громадськості для участі в охороні здоров’я на місцевому рівні.

 

4. Охорона здоров’я в місті, як питання міжнародного значення, вимагає ознайомлення місцевих органів влади з міжнародними програмами.

Головною метою міжнародних обмінів між містами є надання можливості окремим містам створювати нові форми охорони здоров’я шляхом обміну досвідом та інформацією; брати участь у спільних діях; закріплювати законодавчо ініціативи в галузі охорони здоров’я і брати на себе чітко визначені політичні зобов’язання.

Муніципалітети потрібно зацікавлювати в участі у міжнародних програмах захисту оточуючого середовища для забезпечення здоров’я людей, зокрема, в проекті “Здорові Міста” Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, заснованому на стратегії “Здоров’я для Всіх”.

 

 

2) Спорт і дозвілля охоплюють широке коло діяльності: спортивні змагання, ігри, активний відпочинок, участь у спортивних та культурних заходах.

Спорт - це засіб взаємодії окремих осіб і суспільства в цілому, а також засіб їх зближення. Він допомагає, особливо молодим людям, в прищепленні їм почуття приналежності до суспільства. Він може допомагати в боротьбі проти наркоманії та відчуження в суспільстві.

Всі мають право на участь в спорті в межах своїх інтересів та здібностей.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Всі мешканці міста мають право на заняття спортом і право на проведення дозвілля.

Місцева влада зобов’язана надавати доступ до занять спортом і спортивних споруд для всіх мешканців міста, незалежно від соціального походження, економічного стану і прибутків, віку або етнічної приналежності.

Це здійснюється головним чином через:

- знищення психологічних, соціальних, економічних і фізичних перепон, які заважають багатьом мешканцям міста брати участь у спортивних заходах;

- розробку політики розвитку спорту і програм спортивних тренувань для допомоги тим, у кого є особливі потреби, із залученням таких груп, як молодь, жінки, люди похилого віку, інваліди, безробітні, до участі у спортивних заходах;

- створення мережі основних спортивних споруд по всьому місту і міських районах;

- створення спортивних майданчиків на невеликій відстані від дому, які б мешканці вважали своїми;

- консультації по проектуванню і будівництву спортивних споруд необхідно проводити за участю потенційних користувачів;

- надання можливості займатися традиційними і сучасними видами спорту;

- створення в містах відкритих ділянок, ігрових майданчиків, водних басейнів і велосипедних доріжок з метою розвитку і стимулювання активного відпочинку.

Майданчиками для спорту і активного відпочинку можуть бути: площадки для ігор, лісові ділянки, ріки, канали, сади, озеленені ділянки, спортивні поля з природнім і синтетичним покриттям, тенісні майданчики, бігові доріжки, спортивні комплекси, басейни, криті ковзанки тощо.

 

2. Спортивні споруди повинні бути безпечними і добре обладнаними.

Міські спортивні споруди повинні гармоніювати з оточуючими будівлями і міським ландшафтом, створюючи єдиний ансамбль міста.

Спортивні споруди повинні бути зручними для розпорядників і користувачів. Головні спортивні споруди, такі як футбольні стадіони, повинні бути спроектовані таким чином, щоб забезпечувати безпеку глядачів і зводити до мінімуму правопорушення і насилля.

При проектуванні великих спортивних споруд для головних спортивних змагань необхідно мати на увазі їх майбутнє використання в місцевому районі, наприклад, перебудову житлових приміщень для спортсменів після проведення змагань в житлові будинки.

 

3. Всі мешканці міста мають право розвивати свої спортивні здібності.

Багато людей, які оволоділи основними спортивними навиками, хочуть їх вдосконалювати. Покращуючи свої результати, вони стають прикладом і стимулом для молодих людей, які ще не займаються спортом.

Міська влада за допомогою консультацій із спортивними федераціями повинна визначити і відповідно облаштувати деякі з найпростіших спортивних споруд для змагань і тренувань спортсменів, які досягли високих результатів.

Все це повинно супроводжуватися розробкою програм тренувань і змагань на різних рівнях.

 

 

6. ЗАГАЛЬНЕ ОБЛИЧЧЯ МІСТ

 

Міський ландшафт - це завершений процес містобудування з оточуючим його середовищем.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Центральні райони міста необхідно зберігати як важливі символи культурної та історичної спадщини.

історичні центри з їх будовами та вуличною мережею є важливою ланкою між минулим, теперішнім та майбутнім; вони містять безцінні елементи архітектурної спадщини, втілюють в собі пам’ять міста.

Поєднання нової забудови з історичними районами є важливою проблемою архітектури, яку доводиться вирішувати в міських центрах України.

Охорону історичних споруд потрібно поєднувати з старанним проектуванням нових будівель, що зводяться в центрі міста, піклуючись і про архітектурні новинки.

 

2. Створення та використання відкритих ділянок в місті є невід’ємною частиною міської забудови.

Відкриті ділянки — тротуари, невеликі вулиці, обсаджені деревами бульвари, проспекти, парки, дитячі майданчики, сади та озеленені ділянки - це такі ж основні компоненти українських міст, як і їх будівлі.

Велике значення має використання дерев, рослинності, кольору, світла та тіні, вибір матеріалів. Крім цього, такі відкриті ділянки потрібно проектувати таким чином, щоб у мешканців міста була можливість для активної творчої діяльності.

Відкриті ділянки потрібно підтримувати в гарному та чистому стані, проте не допускати введення різних заборон чи надмірного контролю за поведінкою людей.

Наскільки це можливо, створення і використання відкритих ділянок повинно спиратися на думку та пропозиції місцевих органів влади, громад та населення міста в цілому. Безпосередня участь мешканців є своєрідною формою контролю та протидії вандалізму.

 

3. Архітектура відіграє вирішальну роль у міському ландшафті.

Привабливість міста можна посилити за допомогою покращання існуючих будівель та піклування про те, щоб нові будинки були красивими і вписувались у вже існуюче середовище.

Архітектура повинна відповідати різноманітним потребам. В розвитку нових ідей важливу роль відіграють архітектурні конкурси.

 

4. Всі люди мають право на здорове, безпечне та приємне місце проживання.

Це досягається шляхом захисту житлових районів від забруднення атмосферного повітря, води, землі, захисту оточуючого середовища в цілому за допомогою парків, садів, об’їзних доріг для вантажного транспорту, який заважає людям, та шляхом створення різноманітних культурних і спортивних об’єктів.

Мешканцям міст необхідно надати можливість вносити свої пропозиції та впливати на прийняття рішень стосовно зовнішнього вигляду їх міста та змін у ньому.

 

5. Життєздатність міста залежить від збалансованості його житлових районів.

Місцевим органам влади потрібно надати необхідні повноваження для захисту житлового фонду центральних районів міста, обмеживши вплив потужних економічних інтересів, заохочуючи до роботи по перебудові та відновленню цих районів, як населення, так і підприємців.

 

 

Розділ 7. АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА МІСТА

 

Архітектура міста - це спадщина, яка зберігається як обличчя та пам’ять міста. Сюди можуть бути зараховані історичні місця, скульптурні споруди, пам’ятники, результати художньої та культурної творчості людини.

Цій спадщині міста часто загрожують невігластво, забуття та руйнування.

Місцева влада має кращу можливість вирішувати проблеми і брати на себе зобов’язання зберігати і підтримувати їх.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Заходи по збереженню архітектури міста повинні мати правову базу.

Хоча обов’язок збереження покладений на міську владу, окремі будинки можуть знаходитись в приватному володінні. Необхідна правова база для регулювання відповідних прав, обов’язків та конфліктів між цими двома сторонами для того, щоб забезпечити захист архітектурної спадщини міста.

Міська влада повинна забезпечити належний контроль та порядок видачі дозволів, щоб не допустити спотворення, руйнування, значних переробок, зміни характеру споруди чи групи споруд, що охороняються.

Таке законодавство повинне давати владі право вимагати від господаря об’єкту, що охороняється, проведення реставраційних робіт з наданням відповідної фінансової допомоги, коли це можливо; чи проведення таких робіт самою владою, якщо цього не роблять господарі.

Місцева влада повинна вести повний реєстр або складати повний перелік архітектурних пам’яток міста. В цьому реєстрі, заснованому на широкому обстеженні історичних споруд на території міста, необхідно також спробувати визначити небезпеку, яка їм загрожує, а також можливості їх пристосування для нового використання.

В законодавстві потрібно також передбачити створення зон або ділянок для збереження архітектурних пам’яток, які можна було б контролювати за допомогою кваліфікованих майстрів, а для їх оновлення використовувати традиційні матеріали, первісні фарби тощо.

 

2. Збереження архітектурних пам’яток потребує відповідного інформаційного забезпечення.

Збереження пам’яток архітектури можна здійснити тільки через усвідомлення всіма мешканцями міста та окремими власниками архітектурних об’єктів їх цінності.

Це вимагає залучення сучасних засобів інформації та використання реклами, проведення освітньої роботи серед молоді, починаючи з шкільного віку.

 

3. Необхідність фінансових механізмів.

Збереження пам’яток архітектури вимагає значних фінансових витрат. Оскільки органи влади не завжди спроможні виділяти достатні кошти на ці потреби, необхідна фінансова співпраця з підприємцями, створення для них стимулів, зокрема, податкових пільг для того, щоб заохочувати реставрацію замість зносу; диференційовані ставки податків на будинки; продаж історичних об’єктів за зниженими цінами при умові проведення повного ремонту, особливо перед перепродажем; надання довгострокових позик.

Державні установи та організації, які володіють об’єктами архітектурної спадщини повинні брати на себе відповідальність за їх збереження.

 

4. Необхідність спеціальної підготовки кадрів.

Підготовка спеціалістів по збереженню пам’яток архітектури охоплює три основні напрямки: молодь, що бажає здобути спеціальність, здійснення перекваліфікація чи спеціалізація фахівців, підвищення кваліфікації майстрів. Необхідно надавати відповідні умови для різних видів навчання.

 

5. Пам’ятки архітектури потрібно гармонійно поєднувати з загальним плануванням міста.

Питання охорони та збереження пам’яток архітектури повинне включатися в загальні плани містобудування. Групи фахівців, які займаються охороною пам’яток архітектури, повинні тісно співпрацювати з іншими підрозділами, що займаються економічним розвитком, питаннями культурного, житлового будівництва, захисту оточуючого середовища тощо.

 

6. Збереження пам’яток архітектури може стимулювати економічний розвиток міста.

Перебудова для нового використання старих, особливо промислових будівель, може виявитися допомогою у вирішенні економічних проблем, відкриваючи нові можливості для житлового будівництва, готелів, ділових та адміністративних центрів тощо.

Робота по збереженню архітектурної спадщини є трудомісткою, що може сприяти зниженню безробіття. З її допомогою можна економити енергію, сировину та інфраструктуру.

 

 

8. ОСВІТА І КУЛЬТУРА В МІСТАХ

 

1) Освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу.

Розвиток міста значною мірою визначається рівнем освіченості його мешканців.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Місто повинне забезпечити право кожного мешканця на повну загальну середню освіту.

Повна загальна середня освіта є обовязковою.

Тому місто повинне забезпечити її доступність і безоплатність для всіх мешканців міста, що передбачає можливість навчання в середніх навчальних закладах, які фінансуються з міського бюджету.

 

2. Необхідно сприяти розвитку мережі закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності.

Приватні школи, коледжі, університети спроможні забезпечити учням і студентам більш грунтовний рівень знань і кращу якість підготовки, залучаючи найбільш кваліфіковані викладацькі кадри.

Цим також започатковується створення престижних закладів освіти, якими може пишатися будь-яке місто.

 

3. Місто повинне сприяти організаціям усіх форм власності, які займаються освітянською діяльністю.

Необхідно запроваджувати режим пільгового оподаткування для організацій та підприємств, які вкладають кошти в розвиток мережі закладів освіти, надають їм шевську допомогу, засновують цільові спеціальні фонди та стипендії для заохочення кращих студентів та викладачів.

 

4. Необхідно враховувати інтереси кожної національних меншини міста у питанні отримання належної освіти.

Мешканці міста, що належать до національних меншин мають право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

 

 

2) Місцеві та регіональні органи влади виконують дуже важливу роль у створенні умов для розвитку художньої творчості і відпочинку.

Конкретні географічні, топографічні, кліматичні умови і умови життя кожного міста надають свій особливий характер його культурі, дозволяючи мешканцям ототожнювати себе з певним районом.

Культурна політика може сприяти економічному і соціальному розвитку.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Всі мешканці міста мають право на культурний розвиток.

Культура важлива для всіх. Її не можна вважати привілеєм окремих соціальних або еліти, вона - засіб стимулювання творчої діяльності всіх соціальних груп.

 

2. Культурний розвиток міста сприяє його економічному і соціальному розвитку.

Культурна політика сприяє економічному розвитку міста, виникненню почуття спільноти; вона може стати потужним засобом залучення населення до участі в управлінні справами суспільства, може допомогти соціальному відродженню найменш захищених верств населення.

 

3. Культурні обміни є міцною ланкою між людьми різних національностей, різних регіонів і країн.

Місцева влада повинна визнати, що передача культурного досвіду їх міста іншим містам відіграє важливу роль у розвитку взаєморозуміння і поваги між людьми.

 

4. Культурний розвиток міста вимагає широкої співпраці між місцевими органами влади і мешканцями.

Культурний розвиток не є обов’язком тільки місцевих органів влади. Вони повинні прагнути залучати різними засобами, наприклад, податковими пільгами, промислові і торгівельні кола до участі у розвитку мистецтва і культурної творчості.

 

5. Культурна різноманітність передбачає експериментування і поновлення.

Культурна діяльність відрізняється спонтанним і новаторським характером.

Успішний культурний розвиток повинен бути направлений на задоволення особливих потреб мешканців міста і певних груп населення, наприклад, молоді.

Місцева влада повинна заохочувати культурну діяльність через відповідні асигнування з місцевого бюджету.

 

6. Розвиток туризму може стати причиною розквіту міста.

Культурний туризм розвивається досить швидкими темпами; історичні міста, культурні і художні центри приваблюють відвідувачів з усього світу.

Користь для місцевої влади зрозуміла: розквіт міста, покращання місцевих перспектив зайнятості, розширення засобів обслуговування для місцевого населення, вигідні замовлення для будівельної промисловості, розвиток спеціальних ремесел.

Проте таку користь можна забезпечити тільки шляхом розробки програми розвитку туризму при активній участі мешканців міста, приватного сектору, представників туристичної галузі і місцевих органів влади.

 

 

9. БЕЗПЕКА У МІСТІ ТА БОРОТЬБА ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ

 

Злочинність в містах зросла до такого рівня, при якому вона стала головною проблемою в містах для політиків, громадськості та спеціалістів.

Безпека - це загальна проблема. Правом на життя у місті не можна користуватися у повній мірі без гарантії безпеки з боку влади.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Політика боротьби з злочинністю повинна спиратися на правоохоронну роботу та взаємодопомогу.

У злочинності різні причини. Тому способи боротьби з нею мусять бути різноманітними.

Це означає встановлення співпраці на місцевому рівні між посадовими особами, правоохоронними службами, суддями, соціальними працівниками з метою аналізу причин злочинності, ефективності заходів та майбутніх програм дій.

 

2. Міська політика безпеки потребує відповідного статистичного та інформаційного забезпечення.

Це означає ведення статистики злочинності (нанесення на карту місць та часу здійснення правопорушень, дані про правопорушників тощо), опитування потерпілих та повідомлення від жертв злочинності, соціальних та освітніх працівників.

 

3. У боротьбі проти злочинності повинні брати участь всі мешканці міста.

Боротьба проти злочинності повинна включати об’єднані зусилля по покращанню міського середовища, допомогу людям в укріпленні здоров’я, відпочинку, професійному навчанні та отриманні роботи. Особливу увагу слід приділити найменш захищеним верствам населення.

 

4. Ефективність міської політики безпеки залежить від тісної співпраці правоохоронних органів і мешканців міста.

Для підвищення її ефективності правоохоронні органи повинні вести діалог з мешканцями міста та їх представниками з метою спільних дій проти правопорушень.

Місцеві органи влади повинні здійснювати заходи по запобіганню крадіжок та охороні майна, створювати групи мешканців для охорони своїх районів, встановлювати контроль над діями правоохоронних органів і надавати, разом із спеціальними службами, відповіді на заяви та скарги мешканців.

 

5. Необхідні профілактичні заходи по зменшенню правопорушень.

В’язницю, одне перебування в якій може привести до росту злочинності, потрібно залишити для найбільш серйозних злочинів.

Можна розробити альтернативні форми покарання, які могли б забезпечувати реакцію суспільства на злочин і соціальну реабілітацію правопорушника.

До альтернативних форм покарання можуть бути зараховані громадські роботи та роботи поза в’язницею, умовне звільнення та судовий контроль над правопорушниками, відшкодування збитків, заподіяних жертвам злочину, встановлення контактів між в’язницею і містом, наприклад, шляхом організації учбових та культурних заходів у в’язницях тощо.

 

6. Необхідна допомога жертвам злочинів.

Необхідно створювати державні та громадські підрозділи для допомоги жертвам злочинів, забезпечувати перевірку скарг, які направляються до правоохоронних органів, спрощувати порядок подачі свідчень: виступ свідків - це основний вид допомоги жертвам злочинів.

 

7. Боротьба із злочинністю повинна забезпечуватися відповідними фінансовими механізмами.

Місцева влада не має у своєму розпорядженні достатніх фінансових ресурсів для вирішення проблем злочинності.

Тому необхідно виділяти більше коштів координаційним структурам для боротьби із злочинністю; вдосконалювати методи боротьби; перебудовувати роботу правоохоронних органів; розробляти політику боротьби з наркотиками; надавати допомогу жертвам злочинів та створювати альтернативні форми покарання.

 

 

10. НАЙБІЛЬШ НЕЗАХИЩЕНІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ У МІСТІ

 

До найбільш незахищених верств населення належать ті мешканці міста, які відчувають тимчасові або постійні труднощі в житті: багатодітні та неповні сім’ї, діти, люди похилого віку, певні категорії хворих, інваліди.

Для певних категорій таких осіб користування своїми основними правами можливе лише завдяки розумінню та допомозі інших мешканців міста.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Всі мешканці повинні мати вільний доступ в усі місця та райони міста.

Всі комерційні, адміністративні та громадські будинки, культурні, спортивні, медичні та релігійні установи, вулиці, громадські міста, культурні заходи повинні бути доступними для всіх людей, незалежно від їх інвалідності чи інших фізичних вад.

При необхідності можна розробити спеціальний розклад відвідування різними групами населення громадських місць, наприклад, надавати час в басейнах для дітей, час для заняття спортом інвалідів, створювати дитячі відділення в бібліотеках.

Це потребує підготовки працівників державних і напівдержавних служб для допомоги мешканцям, які страждають від різних фізичних вад.

 

2. Політика по відношенню до найбільш нужденних верств населення повинна бути спрямована на залучення їх до суспільного життя, а не на надмірну опіку.

Замість надмірної опіки потрібно створювати умови, які б дозволили дітям, людям похилого віку та інвалідам пристосуватися до свого середовища та брати участь у звичайному повсякденному житті суспільства поряд з іншими мешканцями міст.

 

3. Необхідна співпраця з групами найбільш незахищених верств населення.

Такі групи відіграють позитивну роль у захисті інтересів найбільш незахищених верств населення.

Постійні та тісні консультації повинні проводитися між різними асоціаціями та організаціями, які відповідають за міське планування та культурну і політичну діяльність.

Такі консультації повинні порушувати питання планування міського середовища в цілому; детальні плани забудови вулиць, громадських місць, засобів обслуговування і транспорту.

 

4. Будинки та робочі місця повинні бути пристосовані для найбільш незахищених верств населення та інвалідів.

Всі громадські місця повинні бути доступними для мешканців міста, і кожна людина повинна відчувати максимальну безпеку і комфорт вдома і на роботі, незалежно від віку і стану здоров’я.

Тим не менше, житло, робочі місця, житлові райони та окремі будинки часто погано пристосовані до потреб певних груп осіб.

Що стосується молоді, то допомога їм повинна включати невтручання в особисте життя, безпеку та створення майданчиків для ігор; щодо підлітків - створення місць для зустрічей і активного відпочинку; щодо людей похилого віку - заходи по зменшенню їх самотності, страху за майбутнє, забезпечення медичної допомоги та створення місць для зустрічей; щодо інвалідів - відповідні технічні засоби на транспорті та можливість отримання апаратів, що полегшують фізичні страждання людей з порушеннями зору і слуху, які повільно або погано пересуваються.

 

5. Всі мешканці міста мають право на вільне пересування і право на спілкування.

Вільне пересування і спілкування не завжди доступні тим категоріям людей, які опинилися в скрутному становищі внаслідок віку, фізичних і розумових здібностей, незнання мови і місцевих звичаїв. Місцеві органи влади повинні створювати різноманітні засоби допомоги цим верствам населення, впроваджувати використання універсальних зорових символів, перекладів, відповідних покажчиків на пішохідних доріжках і доріжках для велосипедистів, забезпечувати навчання мові етнічних меншин.

 

 

11. УЧАСТЬ МЕШКАНЦІВ В МІСЬКОМУ УПРАВЛІННІ ТА ПЛАНУВАННІ

 

Реалізація прав людини в містах не має опори без застосування принципу місцевої демократії.

Тому управління містом потрібно здійснювати таким чином, щоб мешканці отримували інформацію про адміністративні акти і рішення, міркування їх були вислухані, і тим самим вони ставали активними учасниками в процесі прийняття рішень.

 

ПРИНЦИПИ

 

1. Участь мешканців в місцевому політичному житті повинна забезпечуватися правом вільного і демократичного вибору своїх представників.

Право мешканців на участь в управлінні містом забезпечується в першу чергу делегуванням органам місцевої влади повноважень щодо прийняття рішень для здійснення програм і проектів забезпечення благоустрою громадян, що проживають в місті.

Це досягається створенням умов, при яких можуть організовуватися і успішно діяти політичні партії; забезпеченням права всіх мешканців вибирати своїх місцевих політичних представників.

 

2. Участь мешканців в місцевому політичному житті повинна бути ефективною на всіх рівнях місцевих і адміністративних структур.

Населення повинно брати участь у контролі над роботою місцевих органів влади і методами їх роботи.

Це досягається визнанням груп зацікавлених громадян і організаційним закріпленням їх участі в місцевому політичному житті (забезпечення представництва громадян в комісіях, виконкомах і радах), і в роботі адміністративних органів.

Необхідно проводити референдуми у випадку, коли у виборних представників, що мають загальний мандат, немає мандату на вирішення конкретних проблем чи політичних питань.

 

3. Мешканці мають право бути вислуханими з усіх питань, що стосуються майбутнього розвитку міста.

Мешканці повинні мати інформацію про всі основні плани органів місцевої влади та посадових осіб.

Це здійснюється шляхом встановлення консультацій з місцевою владою, відкриттям вільного доступу до всіх офіційних документів, опублікуваням інформації про всі проекти, виданням місцевої офіційної газети, визнанням і підвищенням ролі громадських організацій у зближенні місцевого самоврядування і населення.

 

4. Управління містом і його планування повинні мати відповідне інформаційне забезпечення.

Напрямок міського розвитку можна виробити більш надійно, якщо місто буде детально обстежене і його можливості розвитку будуть визначені.

Такий аналіз включає обстеження людських ресурсів, географічні і топографічні ознаки, необхідність забезпечення розвитку особистості мешканців міста, встановлює рівновагу між свободою особистості і проектами, що забезпечують благоустрій усього суспільства, здоров’я і безпеку, підняття культурного рівня.

 

5. Місцеві політичні рішення повинні спиратися на міське планування, що здійснюється групами спеціалістів.

Міське планування - це оцінка спеціалістами і аналітиками проектів, програм, стратегій і планів, що формують соціальні, економічні та екологічні структури міста. Воно повинне встановлювати рівновагу між ростом і збереженням міста, забезпечувати його безперервний розвиток.

 

6. Політичний вибір, заключна стадія в процесі прийняття рішень, повинен відповідати життєвим реаліям, бути дійсно необхідним і зрозумілим.

Після отримання потрібних даних, обстеження технічних можливостей міст, вивчення економічних умов і ресурсів місцеві органи влади повинні зробити вибір щодо майбутнього їх міста. Цей вибір повинен бути достатньо вирішальним і зрозумілим, щоб залучати до участі в управлінні містом його мешканців.

 

7. Місцева влада повинна забезпечити участь молоді в житті міста.

Місцева влада повинна забезпечити, щоб майбутні громадяни мали можливість брати участь у житті міста з дуже раннього віку.

Це досягається шляхом розробки місцевої молодіжної політики, заснованої на наданні рівних можливостей мешканцям, з приділенням уваги особливим потребам молоді - питанням зайнятості, житла, оточуючого середовища, дозвілля, освіти, професіонального навчання і охорони здоров’я.

 

Заключні положення

 

1. Хартія приймається на Загальних зборах Асоціації міст України і відкривається для підписання після схвалення її основних положень і принципів більшістю учасників.

 

2. У процедурі прийняття Хартії можуть брати участь представники від:

- усіх міст України, їх обєднань та асоціацій;

- обєднань громадян, зареєстрованих у порядку, встановленому законом;

- політичних партій, зареєстрованих міністерством юстиції України.

Норма представництва однакова для всіх її учасників.

 

3. Кожен учасник повинен не пізніше, ніж за місяць до проведення Загальних зборів Асоціації міст України надіслати до Асоціації міст України офіційне підтвердження про свою згоду брати участь у зборах.

 

4. Учасниками Хартії українських міст вважаються ті міста України, їх обєднання та асоціації, обєднання громадян та політичні партії, які після проведення Загальних зборів Асоціації міст України і схвалення її основних положень протягом року надіслали до Асоціації міст України рішення своїх керівних органів про визнання положень і принципів Хартії, згоду на її підписання з поданням прізвищ уповноважених, які представлятимуть їх інтереси на Всеукраїнській конференції міст — вищого органу, правомочного розглядати в подальшому будь-які питання, що стосуються Хартії.

Всеукраїнська Конференція міст скликається раз в чотири роки.

 

5. Кожен з учасників, що підписали Хартію, бере на себе зобовязання домагатися забезпечення усім мешканцям міст прав, задекларованих у Хартії, і дотримуватись основних її принципів і положень.

 

6. Робочим органом Всеукраїнської Конференції міст України є Виконавча дирекція Асоціації міст України, яка здійснює усю поточну діяльність в період між Конференціями.

 

 

Хартію прийнято Загальними зборами

Асоціації міст України

26 червня 1997 року, м. Київ

 

архівАнонси
1 березня 2013 року 10:33

Електронна адреса Калинівської міської ради sekretar-kl@ukr.net

Голосування
Якої позиції дотримуєтесь ви по відношенню до створення ОСББ (Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) в будинках міста?
це допоможе швидше вирішувати нагальні проблеми будинку (32 %)
це дасть можливість мешканцям відчути себе повноправними власниками будинку (12 %)
це додасть зайвих клопотів мешканцям будинку (37 %)
не маю нічого проти створення ОСББ, аби лише вирішення проблем не торкалось мене (3 %)
мені байдуже (13 %)